Як розраховується база для нарахування дивідендів?
Зазвичай прийняття рішення про виплату товариством дивідендів не викликає особливих питань. Але іноді трапляються ситуації, які ставлять учасників товариства в глухий кут. Зокрема, це буває у випадку, коли за результатами звітного року отримано чистий прибуток (значення рядка 220 Звіту про фінансові результати), але з урахуванням фінансових результатів минулих років товариство має непокритий збиток (значення рядка 350 Балансу). Чи можуть учасники прийняти рішення про виплату дивідендів в такому разі? Спробуємо розібратись.
Така невизначеність обумовлена відсутністю чітких приписів законодавства стосовно того, що слід вважати базою для нарахування дивідендів, та певною неузгодженістю нормативно-правових актів, які прямо чи опосередковано регламентують це питання.
Право на одержання дивідендів як частки прибутку передбачено, насамперед, п. «б» ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII (далі – Закон № 1576), п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦКУ, абз. 2 ч. 1 ст. 88 ГКУ.
При цьому законодавство (зокрема, ст. 41, 59 Закону № 1576) наділяє вищий орган господарського товариства (загальні збори) повноваженнями з прийняття рішень щодо порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів).
Статтею 57 ГКУ та ст. 4 Закону № 1576 серед вимог щодо змісту установчих документів встановлено обов’язкове визначення порядку розподілу прибутків.
Як вже зазначалось, п. «б» ст. 10 Закону № 1576, п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦКУ, абз. 2 ч. 1 ст. 88 ГКУ визначають дивіденди як частку прибутку господарського товариства, проте не конкретизують – йдеться про загальну величну нерозподіленого прибутку чи про прибуток звітного періоду.
В бухгалтерському обліку під дивідендами розуміють частину чистого прибутку, розподілену між учасниками (власниками) відповідно до їх частки участі у власному капіталі підприємства (п. 4 П(С)БО 15 «Дохід»).
На користь виплати дивідендів з чистого прибутку висловлюється і Держкомпідприємництва у листі від 09.03.2011 р. № 2391, визначаючи дивіденди як частину чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу.
Роз’яснення стосовно бази для нарахування дивідендів свого часу надав Фонд держмайна у листі від 04.12.2002 р. № 17-1511. В даному листі вказується, що відповідно до форми № 2 «Звіт про фінансові результати» кінцевим показником господарської діяльності відкритих акціонерних товариств є чистий прибуток від господарської діяльності (рядок 220). Концепцією корпоративно-дивідендної політики держави передбачено нарахування дивідендів за рахунок чистого прибутку, зменшеного на суму списаної податкової заборгованості (якщо таке відбулося).
Однак є аргументи і на користь виплати дивідендів з нерозподіленого прибутку.
Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291 (далі – Інструкція № 291), на рахунку 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» ведеться облік нерозподілених прибутків чи непокритих збитків поточного та минулих років, а також використаного в поточному році прибутку. За кредитом рахунку відображається збільшення прибутку від усіх видів діяльності, за дебетом – збитки та використання прибутку.
На субрахунку 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді» відображаються розподіл прибутку між власниками(нарахування дивідендів), відрахування в резервний капітал та інше використання прибутку в поточному періоді.
Отже, норми Інструкції № 291 дають підстави вважати, що дивіденди можуть виплачуватись лише у випадку наявності нерозподіленого прибутку за даними рахунка 44, адже використання непокритого збитку неможливе. Опосередковано це може свідчити про те, що за відсутності нерозподіленого прибутку (наявності непокритого збитку) виплата дивідендів неможлива.
У публікації, розміщеній у «Віснику податкової служби України» № 3/2009, В. Пархоменко зазначає, що належна до сплати частина чистого прибутку державними та казенними підприємствами, акціонерними товариствами і холдинговими компаніями відображається зменшенням нерозподіленого прибутку за дебетом рахунка 44 у кореспонденції з рахунком 67 «Розрахунки з учасниками». Це ще один аргумент на користь виплати дивідендів за рахунок нерозподіленого прибутку.
Стаття 30 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. № 514-VI надає акціонерним товариствам право здійснювати виплату дивідендів за простими та привілейованими акціями з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства.
Таким чином, підсумовуючи вищенаведені аргументи на користь кожної з позицій, переконуємось у відсутності на законодавчому рівні єдиного підходу щодо визначення бази для нарахування дивідендів. Враховуючи відсутність прямих законодавчих норм та узагальнюючих матеріалів судової практики з цього питання, господарські товариства, на нашу думку, можуть обирати будь-яку з позицій (враховувати в якості бази для виплати дивідендів будь-який показник прибутку або обидва паралельно), керуючись при цьому власними установчими документами та/або рішеннями уповноваженого вищого органу товариства.
Звертаємо увагу на те, що сплата дивідендів призводить до зниження вартості чистих активів підприємства. За відсутності у товариства нерозподіленого прибутку таке зниження можливе до рівня нижче, ніж зареєстрований статутний капітал. Товариству з обмеженою відповідальністю в даному випадку необхідно враховувати положення ч. 4 ст. 144 ЦКУ, відповідно до якої, якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.
Анна Пустовіт
юрист
Аудиторська група «Гарантія-Аудит»
Дата підготовки 01.08.2012
Похожие материалы:
Зазвичай прийняття рішення про виплату товариством дивідендів не викликає особливих питань. Але іноді трапляються ситуації, які ставлять учасників товариства в глухий кут. Зокрема, це буває у випадку, коли за результатами звітного року отримано чистий прибуток (значення рядка 220 Звіту про фінансові результати), але з урахуванням фінансових результатів минулих років товариство має непокритий збиток (значення рядка 350 Балансу). Чи можуть учасники прийняти рішення про виплату дивідендів в такому разі? Спробуємо розібратись.
Така невизначеність обумовлена відсутністю чітких приписів законодавства стосовно того, що слід вважати базою для нарахування дивідендів, та певною неузгодженістю нормативно-правових актів, які прямо чи опосередковано регламентують це питання.
Право на одержання дивідендів як частки прибутку передбачено, насамперед, п. «б» ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII (далі – Закон № 1576), п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦКУ, абз. 2 ч. 1 ст. 88 ГКУ.
При цьому законодавство (зокрема, ст. 41, 59 Закону № 1576) наділяє вищий орган господарського товариства (загальні збори) повноваженнями з прийняття рішень щодо порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів).
Статтею 57 ГКУ та ст. 4 Закону № 1576 серед вимог щодо змісту установчих документів встановлено обов’язкове визначення порядку розподілу прибутків.
Як вже зазначалось, п. «б» ст. 10 Закону № 1576, п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦКУ, абз. 2 ч. 1 ст. 88 ГКУ визначають дивіденди як частку прибутку господарського товариства, проте не конкретизують – йдеться про загальну величну нерозподіленого прибутку чи про прибуток звітного періоду.
В бухгалтерському обліку під дивідендами розуміють частину чистого прибутку, розподілену між учасниками (власниками) відповідно до їх частки участі у власному капіталі підприємства (п. 4 П(С)БО 15 «Дохід»).
На користь виплати дивідендів з чистого прибутку висловлюється і Держкомпідприємництва у листі від 09.03.2011 р. № 2391, визначаючи дивіденди як частину чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу.
Роз’яснення стосовно бази для нарахування дивідендів свого часу надав Фонд держмайна у листі від 04.12.2002 р. № 17-1511. В даному листі вказується, що відповідно до форми № 2 «Звіт про фінансові результати» кінцевим показником господарської діяльності відкритих акціонерних товариств є чистий прибуток від господарської діяльності (рядок 220). Концепцією корпоративно-дивідендної політики держави передбачено нарахування дивідендів за рахунок чистого прибутку, зменшеного на суму списаної податкової заборгованості (якщо таке відбулося).
Однак є аргументи і на користь виплати дивідендів з нерозподіленого прибутку.
Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291 (далі – Інструкція № 291), на рахунку 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» ведеться облік нерозподілених прибутків чи непокритих збитків поточного та минулих років, а також використаного в поточному році прибутку. За кредитом рахунку відображається збільшення прибутку від усіх видів діяльності, за дебетом – збитки та використання прибутку.
На субрахунку 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді» відображаються розподіл прибутку між власниками(нарахування дивідендів), відрахування в резервний капітал та інше використання прибутку в поточному періоді.
Отже, норми Інструкції № 291 дають підстави вважати, що дивіденди можуть виплачуватись лише у випадку наявності нерозподіленого прибутку за даними рахунка 44, адже використання непокритого збитку неможливе. Опосередковано це може свідчити про те, що за відсутності нерозподіленого прибутку (наявності непокритого збитку) виплата дивідендів неможлива.
У публікації, розміщеній у «Віснику податкової служби України» № 3/2009, В. Пархоменко зазначає, що належна до сплати частина чистого прибутку державними та казенними підприємствами, акціонерними товариствами і холдинговими компаніями відображається зменшенням нерозподіленого прибутку за дебетом рахунка 44 у кореспонденції з рахунком 67 «Розрахунки з учасниками». Це ще один аргумент на користь виплати дивідендів за рахунок нерозподіленого прибутку.
Стаття 30 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. № 514-VI надає акціонерним товариствам право здійснювати виплату дивідендів за простими та привілейованими акціями з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства.
Таким чином, підсумовуючи вищенаведені аргументи на користь кожної з позицій, переконуємось у відсутності на законодавчому рівні єдиного підходу щодо визначення бази для нарахування дивідендів. Враховуючи відсутність прямих законодавчих норм та узагальнюючих матеріалів судової практики з цього питання, господарські товариства, на нашу думку, можуть обирати будь-яку з позицій (враховувати в якості бази для виплати дивідендів будь-який показник прибутку або обидва паралельно), керуючись при цьому власними установчими документами та/або рішеннями уповноваженого вищого органу товариства.
Звертаємо увагу на те, що сплата дивідендів призводить до зниження вартості чистих активів підприємства. За відсутності у товариства нерозподіленого прибутку таке зниження можливе до рівня нижче, ніж зареєстрований статутний капітал. Товариству з обмеженою відповідальністю в даному випадку необхідно враховувати положення ч. 4 ст. 144 ЦКУ, відповідно до якої, якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.
Анна Пустовіт
юрист
Аудиторська група «Гарантія-Аудит»
Дата підготовки 01.08.2012
По материалам: ЛИГА:ЗАКОН
Немає коментарів :
Дописати коментар